СИРІТКА
Автор: Втомлено Петрусь зітхає,
Й зовсім неохоче,
Він на лаві засинає,
Десь посеред ночі.
Вже крізь сон, протер вологі
Сині оченята,
Знову спати ліг голодним,
Знов немає тата.
Цілий вечір у віконце
Виглядав хлопчина.
Так провів за обрій сонце,
Що зайшло за тином.
Вже на вулиці стемніло,
І в низеньких хатах,
Полишали люди діло
Й полягали спати.
Тиша скрізь... Навколо зорі
Світять одиноко...
Втішить хто малого в горі,
В серці, що глибоко?
Вже два роки, як не стало
Любої матусі,
Й наче битись перестало
Серце у Петруся.
Перестали існувати
Іграшки і друзі,
Й часто нетверезий тато
Бив не по заслузі.
Залишався сам хлопчина
Часто наодинці,
Нили руки, ноги спина,
І боліли синці.
Петрик: Чом, не любить мене тато?
Автор: Часто дивувався.
Та не мав кого спитати,
Як би не старався.
Знов прокинувся під ранок,
Змерзли ноги й руки,
Вийшов нишком він на ґанок,
Плакав від розпуки:
Петрик: О, матусю! Люба ненько,
Попроси у Бога ,
Щоб удосвіта раненько
Показав дорогу,
Як мені дійти до неба,
Де живеш Ти нині...
Допомога дуже треба
Бідному хлопчині.
Далі жити як - не знаю,
Замерзаю в хаті,
Хліба вже давно не маю -
Не дають багаті.
В кухні, на брудній ряднині
Спить байдужий тато,
Мабуть знову буде нині
Мене лупцювати.
Автор: І заплакав бідний Петрик,
Лились гіркі сльози:
Петрик: як так жити - краще вмерти,
Хай навіть в дорозі.
Автор: Тихо вибрався за двері,
Не прокинувсь тато,
Озирнувся коло ферми -
Ще виднілась хата.
Йшов стежиною вузькою,
Що вела на цвинтар,
Худорлявою рукою
Мерзлі сльози витер.
Попрощатись до могили
Підійшов хлопчина.
Покидали зовсім сили,
Маленьку дитину.
Петрик: не вернусь сюди я, мамо,
Прощавай, рідненька,
Я люблю тебе так само,
Як раніше, ненько!
Автор: Тільки вимовив прощання,
Відійшов до брами,
Як згадав святі повчання
Покійної мами.
Мати: Синку мій! Як важко буде,
Ти молися Богу!
Він тобі завжди і всюди
Вишле допомогу.
Автор: Прихилив малюк коліна
І почав молитись,
Сльози тихо й безупинно
По щокам котились.
Петрик: О, Спасителю ласкавий,
Не залиш сирітку,
Бо Тобі, мій Боже правий,
Не байдужі дітки.
Автор: Довго Петрик так молився,
Лив дитячі сльози,
А в той час додому їхав,
Пан, по тій дорозі.
Він також звернув на цвинтар,
На могилу сина,
Рік тому, як поховав тут
Рідную дитину.
Пан молитву чув Петруся
Й сам заплакав гірко:
Пан: О, Спасителю Ісусе,
Ти послав сирітку,
Щоб в моїм розбитім серці
Загоїти рану,
Хай воно теплом озветься ,
Тужити не стану
За кровинкою своєю,
Що забрав ти в небо!
Я ж бо добре розумію:
Це було від Тебе.
Автор: Підійшов пан до хлопчини,
Витер йому сльози,
Й тихо мовив до дитини:
Пан: Йди до мого воза.
Чув Господь твою молитву,
Й хочу ще сказати,
Що тобі не треба більше
Плакати й ридати .
Будеш мати теплу хату,
Їстимеш доволі,
Буде мама, буде тато
По Господній волі.
Петрик: О, невже це правда, Боже?
Автор: Вимовив сирітка,
Петрик: Вірив я - Ти допоможеш!
Не знав, що так швидко.
Автор: Ланідно пан приголубив
Хлопчика малого
Й тихо шепотіли губи:
Пан: Як схожий на мого.
Буду я тебе любити,
Як кровного сина,
Будеш в домі нашім жити,
Як рідна дитина .
Розкажи мені, рідненький,
З ким ти жив донині?
Чи померли батько, ненька,
Порожньо в хатині?
Автор: Їхала селом підвода,
Бігли коні швидко,
Про важкі життя пригоди
Повідав сирітка.
Петрик говорив і плакав,
Треба й те сказати,
Що в дворі, де песик гавкав.
Спить в хатині тато...
Слухав пан і дивувався:
Пан: Де ж таке буває,
Що хлопчина в світ подався,
Й батько не шукає.
Автор: І промовив пан сміливо:
Пан: Зачекай, Петрусю,
Сам піду до батька твого
В хату й розберуся.
Автор: Кожухом накрив хлопчину,
Й поспішив до ґанку,
Звідки з мокрими очима ,
Петрик йшов ще зранку.
Зачекався хлопчик пана,
Й став переживати :
Петрик: Що, як вимагати стане,
Гроші п’яний тато?
Автор: У своїх тривогах Петрик
Знов покликав Бога,
Тільки сльози встиг утерти, -
Зникла геть тривога.
З радісним обличчям з хати
Добрий пан вертався:
Пан: Я купив тебе у тата!
Автор:Тихо обізвався.
Пан: Що ж, погодився віддати,
Сина добрим людям.
Він тобі - не рідний тато,
І тому не любить.
На вдові він, бач, женився,
З малолітнім сином,
А як сам вдівцем лишився,
Зайвим став хлопчина.
Я ж старатимусь створити
Затишок для тебе,
Щоб ти міг життю радіти! -
Плакати не треба.
Автор: Петрик ніжно пригорнувся,
До нового тата,
Підняв личко, посміхнувся
І почав співати.
На душі спокійно стало,
Й зникла геть тривога.
Все нутро тепер бажало
Дякувати Бога!
~ДЛВ~
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
