Что придумаешь ты, что б не веруя жить?
Много есть у тебя для чего и зачем.
Ты не хочешь стерпеть и не хочешь простить,
А подставить щеку- невозможно совсем.
День за днем пролетают, все быстрей и быстрей
И в погоне за чем-то усталость сражает,
Но тебе не хватает накала страстей -
Мир тебе ничего больше не предлагает.
Быть хозяином жизни своей и чужой,
Здесь немного любить, там чуть-чуть ненавидеть,
Рвется сердце вдогонку за нервной стрелой,
Что несется из уст, чтоб кого-то обидеть.
Силу чувствуешь ты, что живешь ты не зря,
Но нет мира в душе, значит радости тоже.
Разбросал ты по жизни своей якоря,
Но без Бога там радость иметь невозможно.
Только Бог дает мир, что приносит покой
И свободу от миром навязанных «истин»,
Ведь оплачено счастье огромной ценой-
Ценой крови Христа, Его смертью и жизнью.
Людмила Камерон ,
Варшава, Польша
Закрой глаза, задумайся на миг-
В чем cмысл жизни, для чего на свет родился?
И счастлив тот, кто истину постиг,
Кто для Христа прожить свою жизнь согласился.
Господь, дай мне силы идти,
Идти за Тобой, и крест свой нести.
В Тебе надежда моя,
С Тобой все смогу в это верую я.
Прочитано 1487 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
